26 квітня 2023 р. 1769

Тернистий шлях пацієнта до відновлення порушеного права в суді

Наразі пацієнти використовують різні можливості для того, аби захистити свої права в Україні: хтось звертається зі скаргою до Міністерства охорони здоров`я, деякі пацієнти вирішують проблемні питання на рівні закладу охорони здоров`я (надалі —ЗОЗ), інші обирають "судовий шлях" захисту та відновлення своїх прав. Про перепони, з якими пацієнти можуть зіткнутись в суді, та про законодавчі зміни, які вкрай необхідні для ефективного та швидкого відновлення пацієнтських прав — далі в нашому аналізі.

ЧИ ДІЄВО ДЛЯ ПАЦІЄНТА "КАРАТИ" ЛІКАРЯ?

Уявімо ситуацію. Молоду жінку на 40-41 тижні вагітності госпіталізували до міського пологового будинку. Лікарі діагностують: "Обвиття пуповини навколо шиї плода для родорозрішення". Один із лікарів пологового будинку вирішує поставити жінці крапельницю з окситоцином для штучного родозбудження (пізніше буде встановлено, що це було неприпустимо робити при такому діагнозі). Після цього, жінці пропонують зробити Кесарів розтин, на що вона та її чоловік дають згоду. Довгоочікувана дитина помирає на 7-й день життя від гіпоксично-ішемічних вражень головного мозку, отриманих під час пологів.

За наведеної ситуації молоді батьки, скоріш за все, підуть "відновлювати справедливість" до поліції із заявою про вчинення злочину та будуть очікувати на обвинувальний вирок суду для лікаря, винного у смерті їх спільної дитини. Проте, з якими перепонами вони можуть зіштовхнутись в реальності?

В контексті цього питання, досить показовою є офіційна статистика Офісу Генерального прокурора за грудень 2022 року. Так, до прикладу, кількість облікованих правопорушень за неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником — 326. При цьому, кількість кримінальних правопорушень, в яких провадження закрито на стадії досудового розслідування — 183 (56% від загальної кількості). Тобто в більшості випадків кримінальні провадження (в яких слідчий/прокурор не бачать "активної позиції" з боку пацієнта або його адвоката, які пишуть з десяток клопотань про проведення слідчих дій, скарг тощо) закриваються на стадії досудового розслідування, до прикладу, у зв’язку із відсутністю події, складу кримінального правопорушення. Крім цього, потрібно враховувати, що розслідування так званих "медичних злочинів" є досить тривалим в часі (середня тривалість строку досудового розслідування злочинів щодо порушення прав пацієнтів становить орієнтовно 2 роки). Із урахуванням того, що судовий розгляд кримінальних проваджень є так само досить тривалим у часі (ще 1-2 роки), є загроза звільнення від кримінальної відповідальності лікаря, що є дійсно винним у заподіянні шкоди пацієнтові у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст.49 Кримінального кодексу України). До прикладу, в одній із справ батькам довелось очікувати на вирок лікарю, винному у смерті їх дитини, 12 років (зрештою лікаря було звільнено від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності). Крім цього, досить проблемним є питання формування доказової бази у кримінальному провадженні. Майже вся медична документація, у випадку заподіяння шкоди здоров’ю (смерті) пацієнту, переписується до моменту поки її вилучить слідчий. До того ж, в Україні відсутня методика розслідування злочинів в медичній сфері, що також призводить до неефективності захисту прав пацієнтів. Центральним питанням у підвищенні ефективності захисту прав пацієнтів в межах кримінального провадження все ще залишається створення в Україні незалежної судово-медичної експертизи (надалі - СМЕ). На сьогодні, Україна — єдина країна в Європі, де судово-медична експертиза підпорядковується МОЗ України та фінансується із державного бюджету (згідно ч.3 ст.7 ЗУ "Про судові експертизи" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз). Як наслідок, шанс отримати об’єктивний висновок є мінімальним (зауважимо, що висновок СМЕ є, як правило, одним із основних доказів при розгляді кримінального провадження в суді).

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ В РАМКАХ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ОЧІКУВАННЯ ТА РЕАЛІЇ

            Наразі пацієнти віддають перевагу захисту своїх прав в суді цивільної юрисдикції, аніж кримінальному переслідуванню лікарів. До того ж, не потрібно забувати про те, що  інтерес пацієнта полягає насамперед не в тому, щоб покарати лікаря, а в отриманні відшкодування. У більшості випадків пацієнти звертаються до суду через ушкодження здоров’я, втрату працездатності у зв’язку із неналежним наданням медичної допомоги, відсутністю інформованої згоди на медичне втручання та ін. Водночас, аналіз судової практики свідчить про те, що пацієнтам нерідко відмовляють у задоволенні позовних вимог або відшкодовують суми матеріальної/моральної шкоди, які є  набагато менше від заявлених. Наприклад, пацієнт просить відшкодувати 900 000 грн. моральної шкоди, а за рішенням суду отримує 3000 грн. Для порівняння — у США суми компенсацій пацієнтам сягають подекуди до 700 000 доларів (одна з причин такої розбіжності в сумах – в Україні досі не розроблено методику визначення моральної шкоди). Не менш важливими є: проблема відсутності персональної відповідальності лікаря в Україні в цивільному судочинстві. Зокрема, у переважній більшості українських судових справ відповідачем у справі є медичний заклад, а не лікар персонально (що свідчить про незалучення лікаря до відповідальності у разі заподіяння шкоди пацієнту та породжує у недобросовісних лікарів халатне ставлення до роботи); відсутність в суддів професійної підготовки у медичному праві на належному рівні та деякі інші.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ…

Судові механізми захисту пацієнтських прав (попри існуючі недоліки) використовувались, використовуються та, ймовірно, будуть використовуватись пацієнтами. Водночас, має бути політична воля для вжиття системних та послідовних кроків для змін, аби права українських пацієнтів швидко та, головне, ефективно відновлювались. До прикладу, задля удосконалення механізмів захисту пацієнтських прав в Україні (в тому числі, судових механізмів) доцільно було б: запровадити персональну відповідальності лікаря, що стимулюватиме останнього добросовісно виконувати свої обов’язки; створити систему лікарського самоврядування; створити незалежну систему судово-медичної (судово-психіатричної) експертизи з урахуванням досвіду зарубіжних країн (до прикладу, Іспанії або Швеції); проводити спеціальну підготовку та навчання суддів та працівників правоохоронних органів з питань медичного права; розробити єдину методику визначення справедливого розміру відшкодування моральної шкоди для пацієнтів; розробити систему контролю якості медичної допомоги та ін. Крім цього, потрібно звернути увагу на те, що права пацієнта можуть бути швидко та ефективно відновлені на рівні закладу охорони здоров’я. Зважаючи на те, що судове рішення про відшкодування шкоди пацієнту так чи інакше буде виконуватись ЗОЗ, пацієнт теоретично може з’єкономити час, звернутись напряму до лікарні та укласти відповідну угоду про добровільне відшкодування шкоди пацієнту. На сьогодні такі випадки вже відомі. Однак, потрібно враховувати, що коли ми говоримо про добровільне відшкодування шкоди комунальним некомерційним підприємством, то закладу охорони здоров`я доведеться зіштовхнутись із низкою бюрократичних процедур, накшталт внесення змін до фінансового плану та погодження таких змін із власником КНП (відповідною міською радою). Відповідно є ризик того, що не кожен ЗОЗ погодиться на відшкодування шкоди пацієнту у добровільному порядку в такий спосіб. Крім цього, є висока ймовірність того, що пацієнти дедалі частіше будуть вдаватись до позасудового врегулювання спору шляхом медіації, врегулювання спору за участі судді, а також укладення мирової угоди із ЗОЗ, яка буде затверджуватись судом (Глава 5 Цивільного процесуального кодексу України), що дозволить пацієнту з`єкономити час та зусилля, швидко та, головне, ефективно відновити свої права.