2 січня 2020 р. 629

Українська медицина. Хто за що відповідає, і де лікарням брати гроші

Медреформа окрім іншого змінила ролі та відповідальність тих, хто визначає стан системи охорони здоров’я. На перший план в цій системі виходить керівник лікарні (він же — головний лікар або директор). Саме він тепер відповідатиме за ефективність і продуктивність медзакладу, його майно, персонал, розвиток, і т.д. Раніше головний лікар, в основному, виконував накази чиновників і чекав, скільки грошей їм виділять. Тепер керівник медзакладу буде реалізувати стратегію щодо охорони здоров’я у громаді. І тут виникає питання — де йому брати на це кошти?

Хто за що тепер відповідає в охороні здоров’я

Традиційно, всі камені летять в бік МОЗу: невідремонтована лікарня, вимагають здати «на фонд», не видають інсуліни, жахлві матраци в стаціонарі і т.д. — у всьому винні МОЗ і реформа. Насправді, це не зовсім так.

Основна задача МОЗ — формувати державну політику у сфері охорони здоров’я та створювати умови для її реалізації. Також до цієї системи входять обласні департаменти (або управління) охорони здоров’я — це виконавчий орган місцевої ради. Вони мають на даній території забезпечувати виконання законодавства в сфері охорони здоров’я.

Національна служба здоров’я України (НСЗУ) є по суті, державним страховиком. Вона закупляє медпослуги та ліки для населення у медзакладів та аптек.

Завершують ланцюжок власники медичних закладів — громади. Їх юридично представляють органи місцевого самоврядування (ОМС): сільські, селищні, районні, міські та обласні ради. Це виборний орган, який формується з депутатів, і відповідно до закону представляє інтереси громади і приймає від її імені рішення. Тобто, саме ОМС вирішують, скільки буде медзакладів на їхній території, і які саме послуги вони надаватимуть.

Приречені на партнерство

Можна скільки завгодно приймати рішення на рівні держави, але якщо на місцях немає бажання створити по-справжньому дієву і корисну людям систему охорони здоров’я — нічого не вийде. Зараз місцева влада і керівники лікарень визначають буквально все в питанні, якою буде медична система в конкретному місті чи громаді.

Це підтверджує і наш досвід спілкування з сотнями керівників ЦПМСД по всій країні. Найчастіше там, де створено громади, ОМС розуміють свою відповідальність і активно розвивають медзаклади. Там же, де залишилася система районів, збереглися і старі культурні рамки у відносинах між керівниками лікарень і місцевою владою. За всім цим тягнуться і наслідки: зарплати в працівників ЦПМСД не зросли, з пацієнтів все так же вимагають гроші, поняття сервісу відсутнє, для проактивності лікарів немає підґрунтя, а якість медпослуг — традиційно невисока.

Головний лікар — оператор, який за кошти від НСЗУ та з інших джерел має забезпечувати жителів громади медичними послугами. Але часто трапляється так, що ніяких «інших джерел» у лікарні і немає. ОМС запросто може запропонувати керівнику лікарні вирішувати фінансові питання за кошти від НСЗУ. Проте, ці гроші мають цільове призначення — забезпечення послуг в рамках договору з НСЗУ.

Наприклад, минулого року на Харківщині місцева влада не стала фінансувати транспорт для доїзду пацієнтів в інший населений пункт на гемодіаліз. Головний лікар, розуміючи наслідки пропуску процедури для пацієнтів, виділив кошти з бюджету медзакладу і організував транспортування пацієнтів. По дорозі машина потрапила в аварію, були постраждалі і загиблі. Відповідальність поклали в тому числі на головного лікаря (за самоуправство) — його звільнили. З точки зору керівника лікарні - він не міг сказати людям «лежіть і помирайте» — взяв відповідальність на себе. З точки зору місцевої влади — безвідповідально і неефективно.

По суті, ми маємо суспільний договір, де населення — очікує якісних медичних послуг від лікарні, на ОМС покладено задачу ефективно розпоряджатися цією лікарнею, а головний лікар має безпосередньо організовувати їх (медичних послуг) надання. І в цьому договорі головний лікар і власник медзакладу (ОМС) — приречені на стратегічне партнерство.

А якщо місцева влада не згодна

Коли місцева влада говорить, що «грошей на медицину нема і не буде», головному лікареві важливо визначитися: змиритися і виживати або почати діалог і гідно виконувати свою роботу. Бувають ситуації, коли місцевій владі треба просто допомогти, підштовхнути її до діалогу. Наприклад, запропонувати ОМС передивитися або разом розробити нову стратегію по охороні здоров’я, розробити план на рік по її реалізації тощо.

Насамперед, керівнику лікарні важливо розуміти, що у місцевої влади є обов’язки щодо забезпечення системи охорони здоров’я. ОМС зобов’язані:

— забезпечувати медичне обслуговування на відповідній території,

— управляти закладами охорони здоров’я, організовувати їхнє матеріально-технічне та фінансове забезпечення,

— забезпечувати пільгові категорії населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

А вже для виконання цих обов’язків, ОМС мають право:

— направляти видатки місцевого бюджету на програму підтримки медичного закладу або програму надання медичної допомоги,

— покривати вартість комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров’я,

— отримувати базову та звертатися по додаткові дотації з бюджетів вищого рівня, якщо коштів з власного бюджету не вистачає.

Усвідомлення того, що місцева влада не тільки може вимагати чогось від головного лікаря, але й сама має зобов’язання і перед громадою, і перед медичним КНП може стати підґрунтям для побудови подальшого діалогу.

Можливості для початку діалогу

Щоб почати діалог з ОМС з приводу побудови і реалізації плану по охороні здоров’я в громаді, головному лікареві варто підготувати аргументи щодо своїх пропозицій. Для цього можна зробити Паспорт громади, проект плану розвитку ЦПМСД, бюджет медзакладу на наступний рік тощо.

З таким пакетом документів керівник лікарні вже цілком може ініціювати зустрічі з лідерами ОМС: керівництвом департаменту (управління) охорони здоров’я, головою і депутатами профільних комісій, заступниками голови або і головою місцевої ради. Саме так зазвичай формується спільне бачення, розподіляються відповідальності, виробляються домовленості щодо фінансування діяльності медзакладу і цільових програм. Після цього місцева рада має затвердити відповідні рішення, документи та виділення коштів на фінансування ЦПМСД і програм по охороні здоров’я.

Звісно, що старі культурні рамки ще багатьох чиновників і «вічних» депутатів тягтимуть назад. Такі люди ініціативу головного лікаря можуть сприйняти як зухвалість або просто ігнорувати. Але врешті, ОМС доведеться задати собі питання: а навіщо нам взагалі медустанова, якщо ми не готові її утримувати і розвивати? Зараз ми говоримо тільки про первинку. Але ж в наступному році реформа стартує і на вторинці. А на цьому рівні підтримка ОМС є ще більш важливою. Щоб заклад міг укласти договір з НСЗУ, йому доведеться закуповувати додаткову оргтехніку і медичне обладнання — це все має взяти на себе ОМС, бо це — їхня відповідальність.

Рухаючись в напрямку до діалогу, керівникам лікарень варто заручитися підтримкою представників громадських організацій, пацієнтських об'єднань, лідерів думок. Через ЗМІ, публікації у соцмережах головний лікар може (навіть, повинен) роз’яснювати своє бачення розвитку медсистеми в громаді, обговорювати публічно свої пропозиції з експертами, представниками пацієнтських організацій. До речі, пропозиції за результатами круглих столів головний лікар можете виносити на обговорення в профільних депутатських комісіях. А пропозиції за результатами громадських слухань, обов’язково мають розглядатися ОМС.

Крім того, сталі відносини головного лікаря з ОМС і лідерами громади — важлива передумова для залучення коштів з інших джерел. Наприклад, збільшити доходи медзакладу можна, ввівши платні послуги. Рішення про це та тарифи на них приймає місцева рада. Таке партнерство визначає і можливості для фандрейзингу, співробітництва з міжнародними донорами. Адже коли медзаклад працює в рамках стратегії, узгодженої з власником, це робить процес залучення коштів більш прозорим і обґрунтованим.

Таким чином ми бачимо, що кошти на медицину знайти можна. Активна позиція керівника лікарні і місцевої влади підсилюють спроможність медзакладів. Чим раніше депутати, чиновники, населення в цілому зрозуміють, що успіх медреформи залежить багато в чому від рішень на місцях, тим швидше в українських містах і селах з’являться сучасні заклади з доступними та якісними медичними послугами.

Опубліковано на https://nv.ua/ukr/biz.html