Articles

Останнім часом в практичній роботі клієнти звертаються з запитанням: «як  правильно здійснити та оформити зміну складу учасників в господарському товаристві?»

Відповідно до вимог чинного законодавства України установчі документи юридичної особи повинні містити відомості про склад її засновників та учасників, а для певних організаційно-правових форм також дані про розміри їх часток в статутному капіталі юридичної особи. Тому, в разі зміни складу засновників (учасників), юридична особа повинна внести необхідні зміни в свої установчі документи та зареєструвати ці зміни у встановленому законом порядку. В свою чергу, зміна складу засновників (учасників) можлива в наступних випадках:

• вихід засновника (учасника) з юридичної особи.
•  перехід частки або прав засновника (учасника) за цивільно-правовим договором (купівля-продаж, дарування, міна тощо).
• виключення засновника (учасника)  з юридичної особи.
•   зміна складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи - засновника (учасника).

 На практиці саме при переході частки засновника (учасника) за цивільно-правовим договором виникає багато запитань. В цій статті надано відповіді на найпоширеніші питання, що виникають при переході частки (її частини) учасника в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Товариство) за договором купівлі-продажу або дарування.

 1. Який склад документів необхідно подавати державному реєстратору для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, пов’язаної зі зміною складу засновників (учасників)?

 Згідно зі статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15.05.2003р. (надалі - Закон про реєстрацію) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних зі зміною складу засновників, юридична особа повинна подати (або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

•  заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи (за формою № 3);
• примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів (як правило, протокол загальних зборів учасників Товариства);
•  оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів;
• два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції; 
• документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів;
• нотаріально посвідчену копію документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства.

Тобто, для здійснення державної реєстрації змін до установчих документів Товариства, пов’язаних зі зміною складу засновників, необхідно мати нотаріально посвідчену копію документа про перехід частки учасника третій особі або іншому учаснику. Але чинне законодавство України чітко не передбачає, який саме документ свідчить про перехід частки учасника у статутному капіталі Товариства.

Перехід права власності на частку в статутному фонді (капіталі) Товариства здійснюється в порядку, визначеному главою 8 розділу II Цивільного кодексу України від 16.01.2003р.  (далі - ЦКУ) та главою 2 розділу II Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. N 1576  (далі - Закон N 1576).

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 116 ЦКУ учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчими документами Товариства та законом, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі Товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у Товаристві, у порядку, встановленому законом.

 Стаття 53 Закону №1576 та ч.1 ст.147 ЦКУ передбачають, що учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

 Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в м. Харкові при проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, пов’язаних зі зміною складу засновників, посилається на Лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 24.05.2007 р. N 3742. В цьому листі Держкомпідприємництво надає роз’яснення щодо документу, який свідчить про перехід частки учасника: "Документом про передачу права засновника (учасника) іншій особі, з одночасною передачею відповідного майна, який має подаватися державному реєстратору, враховуючи норми глав 24, 54, 55 ЦКУ, може бути договір купівлі-продажу, міни, дарування або заява засновника про передачу права засновника іншій особі." (з урахуванням практики прийняття державними реєстраторами таких документів останнє стосується приватного підприємства).

 Крім вищезазначеного листа, законодавство України не містить вимоги щодо оформлення переходу частки (її частини) в статутному фонді Товариства у вигляді договору і раніше державні реєстратори в якості такого документа приймали нотаріально посвідчені заяви про відступлення частки. Але ж володіння часткою в статутному фонді Товариства породжує у особи певні права та обов’язки, для передання яких необхідно укласти договір, тому що саме на підставі договору, згідно ч.1 ст.626 ЦКУ, встановлюються, змінюються та припиняються цивільні права та обов’язки.

 Таким чином, приходимо до висновку, що на цей час документом, який свідчить про перехід частки (частини частки) одного з учасників Товариства до іншої особи є договір купівлі-продажу, міни або дарування частки (частини частки).

 2. Які з вищезазначених документів повинні бути посвідчені нотаріально?

  Стаття 8 Закону про реєстрацію закріплює певні вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору, а саме:

• якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен бути нотаріально посвідчений;
•  установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження.

Підписи засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені.

 Рішення про внесення змін до установчих документів юридичної особи (протокол зборів учасників Товариства) може бути надано державному реєстратору в оригіналі або у вигляді нотаріально посвідченої фотокопії, також нотаріус може посвідчити підписи учасників Товариства на протоколі зборів учасників. Законодавство України не передбачає форму, зміст вищезазначених рішень та необхідність їх скріплення печаткою Товариства. ЦКУ тільки вказує, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. 
 Але, виходячи з практики прийняття вищезазначених рішень державними реєстраторами, бажано скріплювати рішення про внесення змін до установчих документів юридичної особи (наприклад, протокол зборів учасників Товариства) печаткою Товариства. Якщо державному реєстратору буде надаватися нотаріально посвідчена фотокопія цього рішення, то для його нотаріального посвідчення згідно з положеннями розділу 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 (надалі - Інструкція) нотаріусу також потрібно, щоб рішення було скріплене печаткою Товариства.

 Стосовно нотаріального посвідчення документу про перехід частки учасника Товариства необхідно зазначити, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 208 ЦКУ правочин, який укладається між  фізичною та юридичною особою, а також між двома фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (більше 340 грн.), належить вчиняти в письмовій формі. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Законодавство України на сьогоднішній день не передбачає обов’язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки (частини частки) учасника в статутному капіталі Товариства. Але стаття 29 Закону про реєстрацію вимагає надання державному реєстратору нотаріально посвідченої копії документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства.

 Зробити нотаріально посвідчену фотокопію з договору, укладеного між двома фізичними особами в простій письмовій формі, буде неможливо, тому що згідно з п.255 Інструкції нотаріуси засвідчують вірність копій (фотокопій) документів, виданих юридичними особами за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення... Вірність копії (фотокопії) документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом. А підпис фізичної особи на такому договорі нотаріус не має право посвідчити, тому що зміст цього документу має характер угоди (п.260 Інструкції).

 Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства необхідно нотаріально посвідчити сам договір купівлі-продажу або дарування частки (частини частки) учасника в статутному фонді.
 Керуючись вищезазначеним, приходимо до висновку, що обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

•  підписи учасників Товариства або уповноважених осіб на статуті Товариства, викладеному в новій редакції або у вигляді окремих додатків;
• безпосередньо договір купівлі-продажу або дарування частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства.

 3. Які документи необхідно надати нотаріусу для посвідчення договору купівлі-продажу частки (її частини) учасника в статутному фонді Товариства?

 Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії. При здійсненні своєї діяльності нотаріуси керуються положеннями Закону України "Про нотаріат" № 3425-XII від 02.09.1993р. (надалі - Закон про нотаріат) та вищезазначеної Інструкції.

 Так, відповідно до ст.44 Закону про нотаріат та п.13-14,19,41 Інструкції при посвідченні угод нотаріуси з'ясовують дієздатність громадян і перевіряють правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження. Установлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина.

 Також при посвідченні правочинів нотаріусом у текстах правочинів зазначаються: для фізичних осіб - ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків, для юридичних осіб - ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

 При посвідченні таких правочинів на практиці нотаріуси потребують ознайомлення з установчими документами Товариства (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України).

 Згідно з п.44 Інструкції правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

 Згідно з ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002р. (надалі - СКУ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до ч.1 ст.63 СКУ дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ч. 1 ст. 65 СКУ дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого із подружжя, але дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

 В юридичних колах існує думка, що ані статутний фонд, ані частка у ньому не є майном, яке належить учаснику Товариства, бо відповідно до ст.190 ЦКУ майном є окрема річ (предмет матеріального світу), сукупність речей та майнові права та обов’язки. А згідно зі ст. 100 ЦКУ право участі у Товаристві є особистим немайновим правом і тому частка у статутному капіталі, яка і надає це право участі, не може бути віднесена до майна. У ст. 167 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. передбачено, що  особа, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, володіє корпоративними правами, які включають повноваження на участь особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації і активів у випадку ліквідації останньої, а також інші повноваження, передбачені законом та установчими документами. Відповідно до ст.11 Закону, ст. 117 ЦКУ учасники товариства мають також низку обов'язків, не всі із яких належать до майнових (вони повинні додержуватися установчих документів та виконувати рішення загальних зборів, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію тощо). Таким чином, частка учасника у статутному фонді є абстрактним поняттям, за допомогою якого юридично фіксується належність учаснику комплексу майнових та немайнових прав. Тому частка не може вважатись майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Відповідно, розпорядження своєю часткою учасник може здійснювати без згоди своєї дружини. У противному випадку, наділення одного із подружжя правом забороняти іншому відчужувати свою частку в статутному фонді товариства означало би надання йому права примушувати іншого з подружжя до несення низки особистих обов'язків.

 Але на практиці нотаріуси не посвідчують такі правочини без отримання письмової згоди другого з подружжя Продавця і  Покупця.

 Якщо Товариство було створене до 2004 року (момент набрання чинності СКУ), то отримання вищезазначеної згоди другого з подружжя Продавця є обов’язковою. Якщо Товариство було створене після 2004 року, то можливі інші варіанти, тому що з набранням чинності СКУ були закріплені поняття особистої приватної власності дружини та чоловіка, а також коштів, які належали їй/йому особисто:

•  якщо шлюб було укладено після створення Товариства: від Продавця необхідна відповідна нотаріально посвідчена заява про це, а також в свідоцтві Товариства необхідно зазначити коли саме Продавець повністю вніс свій вклад до статутного капіталу Товариства;
•  якщо шлюб було укладено до створення Товариства: другий з подружжя Продавця може надати нотаріально посвідчену заяву про те, що вклад до статутного капіталу Товариства був здійснений Продавцем за кошти, які належали йому особисто.

 Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, для посвідчення договору купівлі-продажу частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства нотаріусу необхідно надати наступні документи:

• від Продавця і Покупця за договором купівлі-продажу частки (частини частки) учасника: оригінали паспортів та ідентифікаційних номерів - для фізичних осіб; та статут, свідоцтво про державну реєстрацію та витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - для юридичних осіб;
•  статут та свідоцтво про державну реєстрацію безпосередньо Товариства;
•  витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з Головного управління статистики) щодо Товариства;
•  свідоцтво, видане Товариством учаснику про те, що він повністю вніс свій вклад;
•  нотаріально посвідчена згода другого з подружжя Продавця та Покупця (в разі наявності);
•  оригінал свідоцтва про одруження Продавця та Покупця за договором.

4. Хто (Продавець, Покупець чи Товариство) повинен оплатити послуги нотаріуса за посвідчення договору купівлі-продажу або дарування частки (її частини) учасника в статутному фонді Товариства?

Відповідно до п.33 Інструкції та ст.31 Закону про нотаріат приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій, а також за надання послуг технічного характеру справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Законодавство України не передбачає хто саме повинен оплачувати послуги нотаріуса за посвідчення правочинів тощо, тому, як правило, платник визначається за домовленістю сторін. Товариство може лише оплатити послуги нотаріуса за посвідчення підписів учасників Товариства на новій редакції статуту та віднести це на свої валові витрати.

 5. Чи необхідно надавати нотаріусу для посвідчення вищезазначених правочинів довідку від Товариства про належність учаснику відповідної частки у статутному фонді (капіталі) або відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців?

 Стаття 52 Закону №1576 передбачає видачу учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, свідоцтва товариства.

 Також ст.53 Закону №1576 та ч.3 ст.147 ЦКУ визначають, що частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

 А згідно з ст.54 Закону про нотаріат нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

 Тому для перевірки відповідності змісту договору купівлі-продажу частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства вимогам закону нотаріусу необхідно надати свідоцтво, видане Товариством учаснику про те, що він повністю вніс свій вклад в певному розмірі, а не довідку.
 Щодо необхідності надати відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з зазначенням частки учасника в статутному капіталі Товариства, то законодавство України не містить такої обов'язкової вимоги. Ця вимога нотаріусів продиктована практикою їх роботи, тому такий витяг не обов’язково надавати нотаріусу для посвідчення вищезазначеного правочину.

 6. Для державної реєстрації  змін до установчих документів юридичної особи, пов’язаної зі зміною складу засновників (учасників) державному реєстратору подається оригінал договору купівлі-продажу частки чи його копія?

Згідно з п.37 Інструкції документи, у яких викладено зміст правочинів, що посвідчуються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам. На бажання учасників правочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору.

А відповідно до ч.3 ст. 29 Закону про реєстрацію в разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, подається нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства.

Тому доцільніше було б надавати державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів Товариства нотаріально посвідчену фотокопію договору купівлі-продажу частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства, а Продавцю та Покупцю цієї частки (частини частки) залишити у себе оригінальні екземпляри цього договору.

 7. Чи обов’язкове складання договору купівлі-продажу чи дарування частки в статутному капіталі Товариства, або можливе складання заяви про відступлення учасником своєї частки?

Як вже вказувалось раніше, для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних зі зміною складу засновників Товариства, державному реєстратору необхідно надати нотаріально посвідчену копію документа про перехід частки (частини частки) учасника у статутному капіталі Товариства.

 Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва в своєму листі від 24.05.2007 р. N 3742 вважає, що документом про передачу права засновника (учасника) іншій особі, з одночасною передачею відповідного майна, який має подаватися державному реєстратору може бути договір купівлі-продажу, міни, дарування або заява засновника про передачу права засновника іншій особі.

Таким чином, приходимо до висновку, що складання договору купівлі-продажу або дарування частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства на цей час є обов’язковим для того, щоб провести державну реєстрацію змін до статуту Товариства, пов’язаних зі зміною складу засновників, відповідно до закону.

 8. Яким чином здійснюється оподаткування за договором купівлі-продажу та дарування частки (її частини) учасника в статутному капіталі Товариства? Чи є обов’язковим посилання в договорі купівлі-продажу на те, що продаж частки (її частини) здійснюється за номінальною вартістю?

За змістом ст. 147 ЦКУ, учасник самостійно визначає умови продажу своєї частки (її частини). Під умовами продажу розуміється, в тому числі ціна частки (її частини), що відчужується.

Учасник має право відчужувати свою частку (її частину) у статутному фонді (капіталі) Товариства іншим особам за будь-якою ціною, в тому числі, значно вище або значно нижче від розміру цієї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) Товариства.

Але в цьому випадку потрібно враховувати положення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22.05.2003р. (надалі - Закон №889- IV) щодо оподаткування інвестиційного прибутку. Відповідно до п.9.6.2 ст.9 цього закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу (ціна договору купівлі-продажу частки учасника в статутному фонді Товариства), та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу (номінальна вартість частки згідно з установчими документами Товариства).

Тобто, якщо в разі укладання договору купівлі-продажу частки (частини частки) учасника в статутному фонді Товариства Продавець частки (її частини) отримує дохід, то цей дохід буде оподатковуватися за загальними правилами Закону № 889-IV за 15%-ю ставкою.

З метою оптимізації оподаткування для Продавця доцільно було б визначити ціну Договору, яка дорівнює номінальній вартості частки (частини частки) учасника Товариства. Посилання в Договорі на те, що продаж частки (її частини) здійснюється за номінальною вартістю, не є обов’язковим, тому що це є очевидним, бо ціна договору буде співпадати з номінальною вартістю частки (її частини) учасника в статутному фонді Товариства.

Стосовно оподаткування за договором дарування частки (її частини) учасника в статутному фонді Товариства необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п.9.6.2. Закону № 889-IV інвестиційний актив (корпоративні права), подарований або одержаний у будь-який інший спосіб безоплатно платнику податку платником податку, вважається придбаним за нульовою вартістю. При подальшому продажу платником податку такого інвестиційного активу інвестиційним прибутком вважатиметься вся сума доходу, отриманого внаслідок цього продажу.

Згідно з пп. 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 та ст. 14 Закону, будь-які об'єкти спадщини та об'єкти дарування, які виникли з 01 січня 2007 року, зокрема, у вигляді об'єкта комерційної власності (корпоративного права), оподатковуються за ставкою податку, визначеною п. 7.2 ст. 7 цього Закону (5 відсотків), якщо платник податку (спадкоємець, обдарований) не є членом сім'ї спадкодавця (дарувателя) першого ступеня споріднення.

Таким чином, у звітному році у платника податку - обдарованого виникнуть податкові зобов'язання щодо сплати податку за ставкою 5 % з суми (вартості) подарунку, визначеної у договорі дарування. Якщо обдарований здійснить у цьому році подальший продаж одержаного у подарунок інвестиційного активу, то він повинен також сплатити за наслідками цього звітного року податок за ставкою 15 % з суми інвестиційного прибутку, одержаного від продажу цього інвестиційного активу. При цьому інвестиційний прибуток дорівнюватиме всій одержаній платником податку від такого продажу сумі, оскільки його витрати на придбання такого інвестиційного активу відповідно до пп. 9.6.2 Закону дорівнювали нулю.

Але ставка податку буде 0 відсотків, якщо подарунок отримано від члена сім'ї першого ступеня споріднення – резидента України (батьки та батьки чоловіка або дружини, чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені); та 15 відсотків, якщо подарунок отримано від нерезидента України

 9. Яким чином здійснити розрахунок за договором купівлі-продажу частки (її частини) учасника в статутному капіталі Товариства?

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тому, в договорі купівлі-продажу за домовленістю сторін може бути передбачено будь-які порядок та строки розрахунку: протягом певної кількості днів з моменту укладання цього договору, попередня оплата, оплата з розстроченням платежу тощо. Також в договорі можна вказати, що покупець провів розрахунок за цим договором та передав грошові кошті в такому розмірі продавцю до укладення  даного Договору.

В цьому договорі можна передбачити  обов’язок покупця надати продавцю нотаріально засвідчену заяву про те, що здійснено повний розрахунок за договором в належній сумі та ін.
 Ч.3 ст. 6 ЦКУ дозволяє сторонам в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Наприкінці вважаю за потрібне зазначити, що відповіді на вищезазначені запитання надані з урахуванням не тільки вимог чинного законодавства України, але й з посиланням на практику роботи певних посадових осіб та органів Харківського регіону. Тому сподіваюсь, що надані вище рекомендації допоможуть існуючим та майбутнім учасникам господарських товариств у правомірному вирішенні питань з переходом частки, а також юристам в наданні більш якісних юридичних послуг.