Articles
Нині багатьох правників особливо турбують конфлікти у сфері трудових відносин, які є найпоширенішими у суспільстві. На жаль, трудові спори часто виникають між найманими працівниками і роботодавцями, найбільшої гостроти вони набувають в акціонерних товариствах.
Найбільшу кількість становлять спори про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за затримку її виплати. Такі позови обумовлені ганебним явищем, яке наявне у нашому суспільстві вже тривалий час, як-от: заборгованість із заробітнлї плати. Так, наприклад, головний спеціаліст — державний інспектор праці Держнагляд-праці Г. Кизименко повідомляє, що впродовж 2005 р. територіальні державні інспектори праці перевірили 32 тис. підприємств з питань додержання мінімальних гарантій з оплати праці. Встановлено, що на кожному п'ятому з них не дотримано норм щодо розміру мінімальної заробітної плати. Найбільше порушень виявлено на підприємствах агропромислового комплексу (3319), промисловості (343), в будівництві (208), в оптовій та роздрібній торгівлі (553), транспортній галузі (119), на інших підприємствах (804). (Праця і зарплата, № 9, березень 2006 р.).
Під час перевірок були виявлені порушення законодавчих норм і про робочий час, час відпочинку, про укладення і виконання колективних договорів, правил ведення трудових книжок (Праця і зарплата, № 8, лютий 2006 р.).
Але є спори і про поновлення на роботі, скасування дисциплінарних стягнень. Збільшується кількість позовів про відшкодування моральної шкоди. Спори розглядаються тривалий час. Деякі доходять до Європейського суду. Фізичних, моральних і матеріальних втрат зазнають обидві сторони спорів.
Якусь частину спорів з виконання рішень вдається вирішити Уповноваженій з прав людини Н. Карпачовій. Алеж вона одна, а конфліктів багато.
Стан судової системи такий, що після розгляду спорів із залу судового засідання одна сторона виходить переможцем, друга відчуває себе такою, що програла справу. У судовому суперництві не кожен виходить переможцем і починається процес оскарження рішень. Боротьба триває. Іноді справа розглядається кілька років.
На цю характерну особливість сьогодення звернув увагу Василь Маляренко (див. його статтю «Про рівень правосуддя та повагу до суду», Голос України, 28 жовтня 2004 р. № 202). Він справедливо наголосив: у разі вирішення спору на користь позивача його тішить те, що у випадках поразки, замість того, що проаналізувати її правові причини, іноді навіть вдаються до примітивного тиску на судову систему, обвинувачують її в засобах масової інформації в усіх гріхах.
Третейські суди, на жаль, не розглядають трудові спори. Так, у ст. 1 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Про трудові спори, які у судовій практиці нерідко називають різновидом цивільних справ, у цій статті не йдеться. Ст. 6 цього Закону передбачає винятки із спорів, які не підвідомчі третейським судам. Серед винятків немає трудових спорів, є лише вказівка на те, що не можуть розглядатися у третейських судах справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, органи місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. Це означає, що трудовий спір, який виник на державних підприємствах, в державних установах не може розглядатися в третейському суді, який є позасудовим правовим механізмом. У таких спорах проявляється державний інтерес, елементи публічного права. Відповідно до загальноприйнятої думки цивільне право — це приватне право, а трудове поєднує елементи приватного і публічного права. Поза увагою держави такі спори не можуть розглядатися третейським судом, який є недержавним, незалежним органом, що утворюється за угодою відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди» для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Трудові спори можуть виникати на підприємствах, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Перелік таких підприємств затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1734. Гадаємо, що спори, які виникають на цих підприємствах, безумовно, не можуть розглядатися третейськими судами.
А якщо трудовий спір виникає на недержавному підприємстві? То чого б його і не розглядати у третейському суді за згодою сторін? Я розумію, шо держава охороняє право громадян на працю, яке є основним і священним правом. Воно стосується не речей, а людей, чия натхненна праця створкк усі матеріальні і духовні цінності у суспільстві. І все ж таки* я не вбачаю серйозних перешкод до розгляду трудових спорів, які виникають у недержавному секторі економіки. Позитивне вирішення цього питання буде свідчити про реальне збільшення прав людини у суспільстві, адже ці суди також дотримуються принципів законності, змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів. Третейські суди лише розпочинають свою діяльність, не допускають бюрократизму і тим самим набувають авторитету. До того ж, вони розвантажують суди загальної юрисдикції, сторони можуть йти на певні поступки і судова тяганина припиниться.
ДУМКА ЕКСПЕРТА АПУ
Вважаю за потрібне внести певні доповнення до Закону України «Про третейські суди», які б усунули сумніви щодо можливості розгляду.
У зв'язку з викладеним зауважу, що суди загальної юрисдикції можуть затверджувати мирові угоди.
Ст.175 ЦПК України передбачає, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява додається до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну зі сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Ця стаття містить і заперечення. Вони полягають у тому, що суд має перевірити, чи не суперечать умови мирової угоди закону, чи не порушують права, свободи та інтереси інших осіб. За таких умов суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Звідси випливає, що усі дії сторін перебувають під контролем суду і, на мій погляд, суд звужує права сторін. У практиці виникають питання, що слід розуміти під «взаємними поступками» і як вони співвідносяться з порушенням прав сторін.
У літературі з трудового права майже немає досліджень з питань укладення мирових угод при розгляді трудових спорів. Є лише одна публікація відомого фахівця з трудового права В.І. Прокопенка «Мирова угода при розгляді трудових спорів», написана ще 1967 р., у якій він висловив цікаві думки з цього питання. Згадує про мирову угоду В.І.Тертишніков у своїй роботі «Основи гражданского судопроизвод-ства» (по новому ГПК Украины. Харьков, 2006, стр. 148).
Мировим угодам у господарському процесі присвятив увагу Артем Волков. Він зазначив, що судді прихильно ставляться до мирових угод і практично завжди їх затверджують, позбавляючи тим самим себе від потреби виносити рішення у справі (див. Артем Волков — юрист, юридическая фирма «АНК», г. Одесса «Мировые соглашения в хозпроцессе», Юридическая практика № 47, 23 ноября 2004 года.).
В одній мировій угоді було передбачено, що працівниця П., яку було звільнено за скороченням штату, відмовилась від позову про поновлення на роботі, а установа зобов'язалась виплатити їй 5 000 грн. І цю угоду слід вважати такою, що не порушує прав сторін. Сучасна правова політика спрямована на розширення прав громадян суспільства, у тому числі і при вирішенні трудових спорів. Наприклад, закон дозволяє укладати контракти з деякими категоріями працівників. А у контрактах можна передбачити додаткові підстави для його розірвання, не передбачені у законодавстві. І це положення ми не вважаємо порушенням прав працівників, адже воно є результатом угоди сторін. Якщо сторони не домовляться про додаткові підстави для розірвання контракту, то вони не вносяться до контракту. Таким чином, якщо сторони погодились на певні поступки, то їх не варто розглядати як порушення прав.
В умовах сьогодення та наявність таких понять, як «поступки», не з'ясованих та не прокоментованих у судовій практиці, суди рідко затверджують мирові угоди, побоюючись, що вони можуть порушити права сторін.
На мій погляд, потрібно змінити ставлення до змісту і порядку укладання таких угод, не обмежувати права сторін, а навпаки, створювати умови для того, щоб вони укладалися частіше. Можна внести і деякі зміни до законодавства. А приклади уже є. Так, у проекті нового Трудового кодексу закладені такі можливості. У проекті передбачено, що працівник може відмовитися від позову про поновлення, а роботодавець виплатити йому певну грошову суму. Це і є, власне кажучи, поступка, тобто мирова угода.
В умовах ринкових відносин, розширення повноваження підприємств під час здійснення ними господарської діяльності і фінансових операцій, такі мирові угоди слід вважати законними. Цінність їх полягає в тому, що вони означають кінець спору, остаточну ліквідацію взаємних претензій і непорозумінь.
Як свідчить практика, основну роль під час укладення мирових угод відіграють судді, а не сторони спору. А як на мене, то треба підвищити і збільшити права сторін при їх укладенні. Це не означатиме послаблення контролю з боку суддів за законністю мирових угод.
Не всі пропозиції є безспірними. Вони можуть викликати у читачів заперечення. Але варто шукати способів для більш широкого застосування шляхів вирішення спорів мирними процедурами.
